Анастасія Коваленко, 47 СДР. Інститут розвитку дитини

Дитяча і підліткова злочинність як результат негативного впливу ЗМК

      Засоби масової комунікації (ЗМК) відіграють велику роль в житті людей - це й джерело інформації, і засіб спілкування. Однак вже довгий час громадскість і науковці відзначають посилення негативного впливу ЗМК на дітей. Інформація, що розповсюджується через ЗМК, найчастіше містить оповіді про бандитів, вбивць, рекетирів, відомих людей. Аналіз сучасного інформаційного простору показує, що більшість телевізійних каналів транслюють переважно бойовики, кримінал та еротику перериваючись на рекламу. У цьому і виховуються сучасні діти.

      Дитяча злочинність як наслідок бездоглядності, девіантна поведінка підлітків як результат негативного впливу ЗМК - одні з найболючіших проблем сучасної України. Як правило, бездоглядність породжує бродяжництво, жебрацтво та ще багато негативних явищ в житті дитини. Неприпустимим у наш час є безпритульність, педагогічна занедбаність та відсутність постійного контролю над дітьми та підлітками з боку дорослих членів суспільства. На жаль, вдається зменшити зростання кількості злочинів на досить малий відсоток, скоєних неповнолітніми, таких як крадіжки, умисні тяжкі тілесні ушкодження, вбивства, правопорушення, пов'язані з вживанням алкоголю, наркотичних речовин, підлітковою проституцією [3].

     Зростання числа злочинів, пов'язаних з насильством, особливо серед підлітків, змушує задуматися про те, які соціальні умови ведуть до цього. Можливо, зростанню насильства сприяє посилення індивідуалізму і матеріалізму в суспільстві. А може і величезне число сцен насильства в засобах масової комунікації. Останнє припущення виникає тому, що сплеск фізичного насильства за часом збігся з почастішанням появи в ЗМІ, особливо на телебаченні, кривавих сцен. Численні дослідження агресивної поведінки висвітлені канадським психологом Альбертом Бандурою в рамках соціально-когнітивної теорії. Альберт Бандура стверджував, що нагорода і покарання недостатні для того, щоб навчити новій поведінці. Формування досвіду дитини через імітацію, наслідування, ідентифікацію - найважливіші форми научіння.

       Вчений помітив, що багато способів поведінки ґрунтується на основі спостереження за поведінкою інших представників суспільства. Навчання дитини відбувається не шляхом спроб і помилок, а в ході спостереження, здебільшого свідомого. Бандура виокремив два види научіння: 1) чисте наслідування, характерне для раннього розвитку дітей; 2) вікарне навчання - суб'єкти усвідомлюють і очікують позитивні наслідки дій, які вони наслідують. До схеми "стимул - реакція" Альберт Бандура включає чотири проміжні процеси для пояснення того, як наслідування призводить до формування нової реакції: 1) увага дитини до дії моделі - людини як зразка для наслідування; 2) пам'ять, яка зберігає інформацію про дії моделі; 3) наявність у дитини необхідних сенсорних можливостей і рухових навичок, які дозволяють відтворити те, що вона сприймає у моделі для наслідування; 4) мотивація, яка визначає бажання дитини виконати те, вона бачить у моделі для наслідування [2, 172, 174].

      Американський психолог Джордж Гербнер вивчав сітку мовлення телебачення США. В результаті чого було виявлено, що дві з кожних трьох програм містили сюжети насильства («дії фізичного примусу, що супроводжуються погрозами побиття чи вбивства, або побиття чи вбивства як такі»). Розмірковуючи з приводу своїх досліджень, Дж. Гербнер зауважує: «В історії людства бували й кровожерливі епохи, але жодна з них не була до такої міри просякнута образами насильства, як наша. І хто знає, куди нас понесе цей жахливий потік зримого насильства ... просочується в кожний будинок через мерехтливі екрани телевізорів у вигляді сцен бездоганно відрежисованої жорстокості» [1, 47].

   За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують сексуальний зв´язок між чоловіком і жінкою, партнери не одружені. Якщо дорослий ще може критично оцінювати всю цю телепродукцію і відмежовувати уявну реальність від дійсності, то дитина часто ці телевізійні схеми сприймає як план для реалізації в реальному житті і у неї поступово формується кримінальний стиль мислення. У результаті маємо звикання до цих сцен, уявлення, що основний шлях вирішення більшості проблем – насильницький, та формування вельми дивних ідеалів чи взірців для наслідування (позитивний герой бойовика, на загал, стріляє чи вбиває учетверо більше, ніж герой негативний) [4].

         Дані дослідження психолога О. Ю. Дроздова (Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України) свідчать, що 58% молоді прагнуть копіювати поведінку телегероїв, здебільшого з іноземних фільмів, а 37,3% молоді взагалі готові вчинити протиправні дії, наслідуючи телегероїв.

       Особливо небезпечно показувати фільми зі сценами насилля чи розпусти та агресивні мультфільми маленьким дітям. Ці ще діти не можуть критично оцінювати побачене і намагаються його реалізувати в житті. Наприклад, коли двохлітнім дітям показали «Тома і Джеррі», то після фільму вони почали битися маленькими табуреточками, які були в кімнаті, копіюючи героїв. А деякі діти можуть взяти молоток чи ніж, як герої цих мультиків і вдарити іншу дитину чи навіть дорослих. Чотирирічна дитина почала бити кулачками своїх рідних після перегляду «Матриці», бо вона побачила, що хороший Нео цілу годину бився з поганими «дядьками» [4].

      На жаль значна частина зарубіжних мультфільмів наповнені агресивними чи аморальними сценами. Згадаймо різноманітних покемонів та кіборгів, які постійно знищують один одного. Як позитивний приклад слід згадати добрі радянські мультфільми: «Снігурочка», «Аленький цветочек», «Малюк і Карлсон», « Кіт Леопольд», «Козаки» та інші, які викликають позитивні емоції і виховують прагнення до дружби, взаємодопомоги, щедрості, доброти, милосердя, любові [4].

        Негативний вплив засобів масової комунікації на дитячу аудиторію було б неправильно приписувати самій їхній природі. Це швидше пояснюється невмілим і помилковим використанням їх найбагатших можливостей. Адже і книга, і театральна постановка, і науковий чи художній фільм також можуть сприяти пізнанню світу, робити дитину краще, але з не меншим успіхом породжувати втечу від життя, відводити від гострих соціальних проблем в нереальний світ авторської фантазії. ЗМІ здатні стати як важелем найбільшого соціального і духовного прогресу, так і джерелом пасивності, апатії, бездуховності. Все залежить від того, яку інформацію пропонують споживачеві, і яку він обирає.

Література: 1. Алфімова М.В. Трубнікова В.І. Психогенетика агресивності / Питання психології / М.В. Алфімова, В.І. Трубнікова. - 2000. - № 6. - 121 с. 2. Бандура А. Уолтерс Р. Підліткова агресія /А. Бандура, Р. Уолтерс. - М., 1999. - 512 с. 3. Виявлення проявів та запобігання дитячій бездоглядності // Нововоронцовське районе управління юстиції Херсонської області [Електронний ресурс] – Режим доступу до сайту: http://novovoronzovka.just.ks.ua/katalog-poslug-gromadyanam/viyavlennya-proyaviv-ta-zapobigannya-dityachiy-bezdoglyadnosti.html 4. Негативний вплив на дітей телебачення та Інтернету // Л.В. Чупрій [Електронний ресурс] 2010. - Режим доступу до сайту: http://mama-tato.com.ua/article/a-744.html

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *